Місто Мала Виска є районним центром Кіровоградської області, яке розташоване на річці Мала Вись, притоці Великої Висі, що належить до басейну Південного Бугу. Назва населеного пункту походить від назви річки Вись, що у перекладі з давньослов'янського означає «вода».
Знаменитий земляк - художник Петро Оссовський відкрив світу Маловисківщину, яку назвав гарно і символічно - Степова Еллада.
Неперевершена краса степу вражає різнобарвним буянням весняних квітів, річка Мала Вись, що ніби блакитна стрічка, обвиває місто, працелюбність, щедрість та гостинність маловищан в переплетенні зі славним історичним минулим, складають портрет сучасної Малої Виски.
З найдавніших часів на теренах маловисківської землі, відбувалися важливі історичні подій. Тутешні степи й гаї пам’ятають праслов’янських землеробів і войовничих степовиків-кочівників, брязкіт руських мечів та монгольських списів, тупіт славних козацьких коней та турецько - татарські набіги.
Мала Виска виникла у 18 столітті, коли землі Буго – Гардівської паланки Запорізької Січі з волі цариці Єлизавети почали заселялися втікачами з держав, що знаходилися під владою турків. Виникали такі поселення як фортеці, форпости, кріпості, для захисту від спустошливих набігів турків, татар, поляків. Серед переселенців, що дали початок місцевій громаді, були серби, чорногорці, болгари, молдавани. В Малій Висці базувався сторожовий пост. Першими до Висі прибули переселенці з Молдавії, рік прибуття яких (1752) прийнято вважати роком заснування поселення, що пізніше одержало назву Мала Виска.
В 1768 році 8443 десятини маловисківської землі та 918 селян подарувала цариця Катерина ІІ багатій поміщиці, княгині Кудашевій, а поселення одержало назву Кудашеве. В 1863 р. нащадки княгині Кудашевої садибу та біля двохсот десятин землі, що їм належали, продали дворянину Улашину .
В кінці 19 століття основний промисловий господарський потенціал містечка складали паровий млин, два водяні млини, декілька вітряків, олійня, два десятки магазинів, економія. В 1899 році вступає в дію цукровий завод, в 1908 - спиртовий завод. Значно оживила життя містечка залізнична колія, прокладена в 1910 - 1915 роках. Завдяки працьовитим рукам маловищан, протягом багатьох років місто розвивалося, змінювалось та перетворювалось у сучасне і перспективне місто.
Сьогодні Мала Виска – місто районного значення, де проживає 12 тис. жителів. Інтереси Маловисківської громади представляють у міській раді 29 депутатів, а міську раду очолює міський голова Гульдас Юрій Леонідович.
Загальна площа території Маловисківської міської ради (м. Мала Виска, селище Комсомольське, селище Улянівка, с. Краснопілка) складає 12,16 тис. га, з яких землі сільськогосподарського призначення - 78,8%, землі житлової та громадської забудови – 7,8%. Житловий фонд міста складають - 37 багатоквартирних будинків (874 квартири), 4 494 дворів з приватними присадибними господарствами.
На території розташовані 7 промислових підприємств, 26 фермерських господарств. Підприємства спеціалізуються, на виробництві та переробці сільськогосподарської продукції – ВАТ Маловисківське хлібоприймальне підприємство, ПП «Хлібний дар», підприємство «Харчовик», хлібокомбінат Маловисківської райспоживспілки та інші.
Маловисківській міській раді підпорядковано 4 комунальні підприємства : КП «Мала Виска МКП», КП «Мала Виска ЖЕД», які забезпечують впорядкування території нашого населеного пункту, «Мала Виска Ринок» та «Мала Виска Водоканал», які разом працюють для створенням умов комфортного проживання маловищан.
Місто живе перспективами, які відкриваються разом з розвитком підприємства з переробки урану на базі найбільшого в Європі Новокостянтинівського родовища уранових руд. Створення умов для залучення інвестицій – один з пріоритетних напрямків роботи міської ради.
Торгівельна мережа міста - 120 підприємств роздрібної торгівлі, серед яких найбільші – магазин «Авілона», «Новий світ», «Монарх», «Реал» «Комфорт», «Промислові товари» та інші. 13 аптек та аптечних пунктів забезпечують потреби населення в ліках. Крім цього, в місті функціонують 3 АЗС, 30 об’єктів побутового обслуговування, 2 ринки. Більше 3,6 тисяч маловищан пррацюють в різних сферах господарства міста.
Близько півтори тисячі учнів поповнюють свої знання у 4-х загальноосвітніх школах. Крім цього, в місті є заклади позашкільної освіти – Дитяча школа мистецтв та Будинок дитячо – юнацької творчості, дитячо-юнацька спортивна школа та Станція юних техніків.
Два дитсадки – «Чебурашка» та «Ромашка» відвідує близько трьохсот дітей. В літній період працює оздоровчий майданчик при дитсадку Ластівка в с.Краснопілка, де щороку оздоровлюється 10 дітей.
Маловисківська центральна районна лікарня розрахована на 500 хворих, які можуть отримувати стаціонарне лікування та 800-1000 хворих, що мають можливість лікуватися амбулаторно.
Культурні потреби мешканців задовольняє Районний будинок культури, який одночасно спроможний прийняти 780 глядачів та районна бібліотека, послугами якої користуються більш як 4,5 тис. маловищан. Центральний парк, сквери та алеї роблять місто затишним і комфортним.
У Малій Висці знаходиться 3 православні храми: Українська Православна церква Божої Матері Скоропослушниці, Святопокровська церква, Українська Православна церква Святого Великомученика і цілителя Пантелеімона.
Добрим почином стало облаштування сім’єю Стегарів каплиці Святого Миколая Чудотворця, яка облаштована по вулиці Жовтневій, і стала окрасою та новою культовою спорудою нашого міста.
Мала Виска відома багатьма славетними людьми, які самовідданою працею, військовими подвигами та яскравою творчістю з покоління в покоління пишуть літопис нашої малої батьківщини. Це Герой Радянського Союзу льотчик І.М.Сухомлин, заслужений учитель України і краєзнавець Г.М. Перебийніс, член спілки письменників України поет В.Я. Бровченко , народний художник СРСР П.П. Оссовський та інші.
Маловищани з великою повагою ставляться до пам’ятних місць – пам’ятника загиблим воїнам та пам’ятника воїнам – інтернаціоналістам, які є місцем вшанування пам’яті полеглих в боях наших земляків та солдат – визволителів.
У буянні літньої зелені чи в золотому багрянці осені, сніжною й морозною степовою зимою чи в пору цвітіння весняних каштанів – Вас завжди рада вітати Мала Виска – місто з великою душею, місто привітних і щирих людей!
Нові дослідження з історії Малої Виски
Про Подолинських та Кудашевих,
які насправді володіли землею у нашому краю до 1917 року
З короткої історії Маловисківщини, що я слухав на уроках, подавались досить сухі та короткі відомості. Однією з тез, що запам'яталась з того часу, що Кудашев продав свою землю поміщику О.К.Улашину. Вирішив перевірити деякі факти відомі ще з дитинства, спираючись на архівні джерела.
Найважливішою знахідкою серед багатьох сотень документів повязаних з історією Маловисківщини, був заповіт князя Сергія Кудашева за яким він порівну ділить маєток на частини, між своїми синами. Іншим не менш важливим джерелом була купча від 3 липня 1868 року (акт продажу) Сергієм Сергієвичем Кудашевим ( до речі батьком відомого літакобудівника Олександра Сергієвича Кудашева, який в інститутському ангарі збудував перший вітчизняний літак Кудашев-1), що продав частину батьківської спадщини Марії Сергіївні Подолинській (Кудашевій) тобто рідній сестрі за 20 000 рублів. В купчій цей шматок називається «Кушарская Степь» мав загальну плошу 1124 десятини 180 сажень ( одна десятина прирівнюється до 1 га, 01 сотки.). Ці землі межували з с. Олексієвкою, Великою Вискою та землями Олександри Кудашевої. Як це заперечувало тезу продажу Кудашевим поміщику Улашину земель запитаєте Ви? А ніяк, адже до останього часу не було жодних інших відомостей про подальшу долю цих та інших земель. Можна було припустити, що спадкоємці - сини та доньки князя Сергія Кудашева ( увійшов в історію як київський губернатор у 1830-их рр XIXст.) пізніше (приблизно 1870-80-их рр. XIXст.) врешті-решт продали свої наділи. Але все змінили останні архівні знахідки, які дають беззаперечні документальні докази того, що бодай частина колишнього великого маєтку ( а саме уже згадувана Кушарская степь чи Кашарка така назва теж зустрічалась ) сягав 10 000 десятин ( неймовірні понад 10 000 га землі) залишались у власності нащадків Кудашевих за ними аж до буремних подій 1917 року!
Давайте все ж повернімось трохи назад та скажемо кілька слів про Марію Сергіївну Подолинську, її чоловіка – Андрія Івановича та сина – Сергія Андрійовича. Подолинські – дворяни Київської губернії, володіли селом Ярославка Звенигородського повіту, що розташоване у сучасній Черкащині, як відомо раніше Черкащина, була частиною Київської губернії. Від Малої Виски до сучасного села Нова Ярославка приблизно 40 км, саме ця відносна близькість маєтків мабуть визначила долю Андрія Івановича та Марії Сергіївни. Рід Подолинських не міг похвалитися аристократизмом на відміну від князів Кудашевих, але його представники досягли великих успіхів на державних посадах і завдяки своїм розумовим здібностям зробили успішну кар'єру та здобули чималий статок та визнання. Андрій Іванович (його батько Іван Наумович (1806-1886) вийшов у відставку дійсним статським радником та запам'ятався як реформатор поштового відомства. Обставини знайомства та інших подробиць відносин між Андрієм Івановичем та молодою княжною Марією Сергієвною Кудашевою ( нар. 1827 р.) невідомі, проте 24 квітня 1849 року у селі Малій Висці 43-річний Андрій Подолинський одружується із 22-річною Марією, а вже у липні 1850 року у них народжується первісток – син Сергій (ймовірно на честь батька Марії - Сергія Даниловича), що навчався у Київському університеті св. Володимира (нині університет ім. Т.Шевченка), та кількох європейських університетах і здобуває ступінь доктора медицини, проте революційна діяльність, невдалий шлюб та слабке здоров’я досить рано обривають його життя. Від шлюбу на швейцарській громадянці-революціонерці народився син Сергій. Бабуся – Марія Сергіївна стає опікуном малолітнього Сергія, забравши його у матері, яка була до нього абсолютно байдужою ( згадується що ніби Подолинська-Кудашева заплатила невістці, що б та відмовилась від прав на сина). Малолітній Сергій виростає та робить успішну чиновницьку кар'єру стає у різні часи Саратовським, Мінським та Ризьким губернатором.
Як виявилось весь час Кушарський Степ чи Кашарка належить Марії Сергіївні Подолинській-Кудашевій у цей час управляючим маєтку був … священник Павло Гуковський, що постійно надсилав звіти про стан справ. З часом Марія Сергіївна спочатку передає управління, а потім у 1901 році заповідає ці землі своєму внукові Сергію Сергієвичу Подолинському, що у свою чергу доручив управляти маєтком К.Д. Сосновському. За згодою власника управляючий здав ці землі в аренду Маловисківському кредитному товариству, що щорічно за це сплачувало гроші ( є документи, де селяни просять відстрочку сплати боргу за аренду землі та інші, де вони просять передати їм права власності над Кашаркою) у одному з архівів зберігся план цієї землі та купча на вирубку лісу у володіннях Сергія Сергієвича Кудашева поміщиком Улашиним (що доводить про лише частковий викуп земель останнім, адже не може він сам у себе купувати ліс на зруб). До того ж за відомою картою, де зображено земля викуплена у О.К. Улашина залізницею земля указується, що у першого було лише 1 600 десятин землі порівняно з десятьма, що володіли Кудашеви. Є велика переписка між новим управляючим Сосновським ( Сосновський замінив на цій посаді священника Павла Гуковського)та Сергієм Подолинським. На жаль подробиці невідомі, як і те, що далі сталось із Кашаркою та її власником, на жаль, документи лежать в архіві, їх можна скопіювати, але на це потрібні гроші. Усіх бажаючих допомогти прошу відгукнутись. Мої контакти можна дізнатись у редакції. Ймовірно він володів землею до жовтневого перевороту 1917 року.
Отже, підведемо невеликий підсумок. Сім'я князів Кудашевих через Марію Сергіївну Подолинську продовжувала володіти великим маєтком поблизу Малої Виски (це була гарна земля, бо на ній знаходився ліс, що цінувався на вагу золота у наших краях) на початку XXст. Подолинський не мешкав у Малій Висці, а доручив управління маєтком довіренній особі - К. Сосновському. Земля здавалась в аренду Маловисківському кредитному товариству. Сергій Сергійович Подолинський - останній, станом на сьогодні, відомий власник маєтку Кашарки, хто став наступним власником невідомо.
Нетреба Юрій Борисович- кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
Матеріал публікується з дозволу автора
Про походження назви кутка Матусівка
За моїм припущенням, яке грунтується на конкретних фактах та документальних джерелах назва кутка Матусівка походить від назви села Матусів, що знаходиться у Черкаській області Шполянському районі (тоді Київська губернія). Саме звідти переселились селяни у нашу місцевість, точніше їх переселила сюди Єликоніда Іванівна Кудашева уроджена графиня Орлова. Вона викупила частину землі у Володимира Сергійовича Кудашева влітку 1867 року за 50 000 крб. сріблом. Зіставивши описані у документі землі виявилось, що частина їх лежить в уже згадуваній Матусівці. Отже дружина Сергія Сергійовича Кудашева - Єликоніда Іванівна(донька Івана Олексійовича Орлова, що вів свій родовід від донських козаків), йому належало село Матусів (назва за Вікіпедією походить від козака, що заснував цей хутір. За цим джерелом с.Матусів, було резиденцією Орлова з якої він керував й іншими своїми землями. Тож ймовірно Єликоніда Іванівна - донька Івана Олексійовича Орлова переселила кілька сімей з цього села чи просто дала знайому назву поселянам, що тут мешкали ( можем допустити й таке). Слід зазначити, що назва Матусівка усталилась за цим кутком досить давно, ще до жовтневого перевороту 1917 року, проте письмових джерел, які підтверджують цю тезу знайти важко, адже вона вживалась на побутовому рівні серед жителів кутка та прилеглих територій і в офіційних документах не згадувались. Це припущення пов'язане з Матусівкою, на мою думку, заслуговує на увагу і найбільш вірогідно пояснює походження назви кутка.
Нетреба Юрій Борисович - кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
Матеріал публікується з дозволу автора